|
: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру
оцінювання якості освіти.
Аналізуючи коментарі у ФБ, мимоволі приходиш до одного надзвичайно прикрого
висновку. У системі загальної середньої освіти буйним квітом квітне оте
негативне явище, супроти якого постала передова педагогічна громадськість іще в
середині 80-х років минулого століття - процентоманія.
Керівники шкіл під впливом освітнього чиновництва у процентах вимірюють
усе: педагогічну майстерність вчителя, якість його професійної діяльності,
успішність учнів, носіння ними шкільної форми, рівень їхніх навчальних
досягнень, готовність вчителя до атестації, відвідування учнями навчальних
занять, виконання вчителями планів роботи, методичну діяльність...
Плодять сотні різноманітних таблиць, звітів, графіків. Задля гарного
показника/процента змушують вчителів займатися окозамилюванням, провокують
конфлікти в педагогічному, учнівському та батьківських колективах,
перевантажують педагогів і себе.
Трясовина процентоманії щодня дедалі глибше втягує в болото формалізму та
окозамилювання тисячі педагогів, а чиновництво сидить і благоденствує.
Хочу нагадати, що іще у 1984 році процентоманія та відповідна звітність
шкіл були заборонені. Навіть у школах царської Росії заборонялося вираховувати
середній бал успішності, котрий є не чим іншим, як середньою температурою
хворих у лікарні. А у тисячах українських шкіл його рахують і до сьогодні.
Більше того, за цими показником оцінюють працю вчителя. Чи не свідчить це
про те, що на двадцять п’ятому році Незалежності, ми повернулися до практики
сталінсько-брежнівської школи?
Чим оті рейтинги, які укладаються різними освітньо-методичними чиновниками,
відрізняються від показників радянсько-компартійного соціалістичного змагання
за кращу успішність, котре панувало в ті роки?
Чим сучасні звіти шкіл, в яких обраховується загальношкільний процент
успішності, відрізняється від тогочасних рапортів про виконання соціалістичних
зобов’язань?
Та нічим. За винятком лексичних форм і нових слів та словосполучень.
Пишу це й згадую одне із останніх повідомлень про наміри МОН реформувати
освіту: боротьбу із шкільною бюрократією.
МОНівські чиновники вважають, що буде достатньо, якщо вони розроблять нову
Інструкцію з діловодства. Про цей іхній намір та його безглуздя в контексті
боротьби з бюрократизацією шкільного життя я вже писав.
Тож не повторюючись, пропоную МОНівським чиновникам підготувати й подати
міністру Лілії Гриневич проект наказу, де буде лише два речення після слова
«Наказую»:
1. Заборонити оцінювати роботу загальноосвітніх, дитячих дошкільних і
професійно-технічних навчальних закладах та їхніх педагогічних працівників і
керівників у кількісних та середніх узагальнених показниках
2. Відповідальність за виконання цього наказу покласти на керівників
закладів освіти та органів управління освітою.
Дякувати мені за цю пропозицію не потрібно.
| 
